Романтизм як людинознавство: особливості філософії особистостi на матерiалi європейської літератури (1820-х – 1830-х рр.)

Ostapenko, Svitlana та Остапенко, Світлана Анатоліївна та Остапенко, Светлана Анатольевна та Zhuzhgina-Allahverdian, Tamara Mykolaivna та Жужгіна-Аллахвердян, Тамара Миколаївна та Жужгина-Аллахвердян, Тамара Николаевна (2020) Романтизм як людинознавство: особливості філософії особистостi на матерiалi європейської літератури (1820-х – 1830-х рр.). Антропологічні виміри філософських досліджень (18). с. 155-167. ISSN 2304-9685

Перегляд

Text Ostapenko_article_19.11.2020.pdf Завантажити (964kB) | Перегляд

Резюме

Мета дослідження – показати зв'язок романтизму з антропологічним вченням, висхідним до гегельянства і кантіанства, і водночас – з концепціями майбутнього, структуралізмом і постмодернізмом. Теоретичний базис. Оскільки проблема людини – центральна в романтизмі, остільки є сенс окремо виділити в антропологічній науці «романтичне людинознавство» як історичну віху у вченні про людину конкретного історико-культурного періоду, відомого в науковій літературі під назвою «епоха романтизму». Художня література цього часу, тісно пов'язана з філософією і науковим знанням, доводить глибину і актуальність аналітичної думки про людину бінарних станів, вираженої за допомогою багатогранної метафоричної образності і афористично точних висловлювань, які демонструють різнобічність теоретичного і практичного людинознавства. Наукова новизна. Особливості романтичного світогляду 1820–1830-х рр. визначили специфіку романтичного художнього і людинознавчого дискурсу, його суперечностей і парадоксів; романтичної думки, що тяжіє до символу і символізму, – одночасно логічною і алогічною, повної ліберального людинолюбства і наділеної песимізмом. Широта матеріалу, який приєднали романтики – з історії, філософії, міфології, літератури та мистецтв, необмеженість дослідницьких інтересів, помножених на творчу наснагу і уяву, визначили стрибкоподiбне мислення і фрагментарність образу людини. Рефлектуюча людина представлена романтиками не тільки у своїй «подвійності» і в боротьбі із самим собою, але також у різноманітті відносин зі світом, що дозволяє нам назвати цю область думки «романтичним людинознавством», яке вимагає міждисциплінарних підходів дослідження. Основні ідеї романтиків про людину як суперечливу особистість, романтичні вимірювання індивідуалізму і егоцентризму, «бурхливої душі» і «бунтівного розуму» в епоху «порушеної віри» стали тим коренем, з якого розвинулися психоаналіз та аналітична психологія, філософія «іншого» і постмодерністське вчення про міфи, концепції ілюзії і симулякра, бінаризму та ін. Висновки. Структурний аналіз численних художніх і естетичних текстів епохи романтизму показує, що письменники першої половини XIX століття надавали романтичній думці і образам антропологічного смислу і, по суті, заклали основи сучасного «людинознавства» і «суспільствознавства», створили базис для історичної, соціальної, психологічної, культурологічної та психоаналітичної антропології.

Дії (потрібно увійти)

Перегляд елементу